Нашого баранчика більше немає з нами..Цих 10 років разом- то маленьке окреме життя, в якому завжди була поруч неймовірно розумна, добра, ніжна, любляча істота.. в смутку і щасливих хвилинах.. втрачати друга- дуже -дуже боляче..
*******************************************************************************
На самом краю небосклона есть место, называемое Мостом Радуги. Когда животное умирает, особенно если оно было очень любимо кем-то в этой жизни, оно попадает на Мост Радуги. Там бескрайние луга и холмы, по которым наши друзья могут бегать и играть все вместе. Там изобилие пищи, воды и солнечного света, и там нашим любимцам тепло и комфортно.
В этом краю все больные и старые животные превращаются в молодых и полных энергии; имевшие травмы и увечья снова становятся здоровыми и сильными. Время для них летит незаметно, если только мы вспоминаем о них в своих мечтах и снах. Животные там счастливы и довольны всем кроме одного — каждый из них ушёл раньше и оставил в этой жизни кого-то очень дорогого ему.
На Мосту Радуги животные бегают и беззаботно играют все вместе, но приходит день, когда кто-то из них неожиданно останавливается и смотрит вдаль. Его глаза загораются огнём, а тело начинает дрожать от нетерпения. Вдруг он покидает своих собратьев, летит над изумрудно-зелёной травой, и ноги несут его все быстрее и быстрее.
Он заметил вас; и когда вы и ваш любимец наконец встретитесь, то крепко-крепко обниметесь, счастливые от того, что соединились и больше никогда не расстанетесь.
Он будет, одурев от счастья, лизать ваше лицо, ваша рука снова будет любовно ласкать его голову, и вы ещё раз взглянете в преданные глаза своего любимца, так надолго покинувшего вашу жизнь, но никогда не покидавшего вашего сердца.
Теперь вы сможете пересечь Мост Радуги вместе…
Ты беги, беги по Радуге, зверь,
Мягкими лапами переступай,
Ты беги легко, ты беги резвей -
По тропинке в звериный рай.
Ты беги, беги по Радуге, зверь,
Горделиво хвост поднимай,
Ты беги, беги - для тебя теперь
Этот дивный кошачий край.
Ты беги, беги по своей стране -
У тебя теперь - дел полно…
Только по ночам приходи ко мне -
По ночам посвети мне луной в окно,
Ты беги,беги по радуге зверь….
Оля, так больно, когда они от нас уходят... Понимаю тебя...
ВідповістиВидалитиДомашній улюбленець - справжній член сім'ї, тому й так боляче... Прекрасно тебе розумію, бо теж переживала подібне. Мої співчуття...
ВідповістиВидалититак жалко ((((
ВідповістиВидалитиОля, сожалею! Они, как члены семьи. Тяжело с ними расставаться.
ВідповістиВидалитиОлю, співчуваю... Нехай веселковий міст приведе Макса до нескінчено доброго місця.
ВідповістиВидалитиОлю, тримайся! Співчуваю.
ВідповістиВидалитиПлачу... тримайся.
ВідповістиВидалитиСоболезную... знаю как это тяжело...может действительно предстоит встреча и потом мы все время будем вместе.
ВідповістиВидалитиЗнаєш, у нас перед цим Новим роком теж помер поважний член родини Том. Йому було років з 13.
ВідповістиВидалитиОдного дня свекруха принесла додому пухнасте чорне створіння (я не одноразово писала про це чудо у блозі) і у нас стало два виробники домашнього затишку)))) Але за 3 дні після цієї події, старшенький (так ми Тома називали) почав чахнути, не їв, сидів на шафах, ховався... Ми затурбувались, потім клініки, лікарі, добре, що є у нас така жіночка-ветеринар, що є другом сім"ї, вона його вела від маленького. Дяка їй і хвала, бо 2 тижні вона з ним носилась (попри те, що у неї своя клініка та ще й притулочок для бездомних тварин), грошей з нас не брала, хіба що за ліки лиш... І наче він пішов на поправку, а то я звернула увагу, що у нього підпухли очі. Знову клініка, ліки, залишили його там, а вранці нам зателефонували і сказали, що він помер.... Як потім виявилось у нього була ниркова недостатність і він, бідний, мучився, бо рідину нирки вони не пропускали зовсім.
Коли ветеринар приїхала, привезла його, то сказала, що добре, що у нас з"явилась чорна пухнаста малеча, бо Том давно цим мучився, а коли оце чудо поселилось у домі, він їй все переказав, передав, що де і як, зміг, так сказать, залишить оселю на когось))))
Нам було дуже-дуже важко... Тим більше, що вони з моїм чоловіком були справжні друзяки. Але не повіриш, таке враження, що Том передав пухнастій, де і що у квартирі, бо в її поведінці часом проглядаються його звички.
Ми згодом заспокоїлись, бо гріло те, що він не мучається і йому не боляче...
Така от історія.
Тримайтесь і заведіть собі ще одне пухнасте, повір, полегше буде))
Дуже шкода, співчуваю. Ми навіть думати боїмось про таке, нашому пекінесу вже вісім.
ВідповістиВидалитиЛюда... він не від старості помер.. тому ще більше боляче..
Видалитидякую вам, мої дівчаточка...
ВідповістиВидалитиОля, очень жаль, сочувствую... У меня тоже котейка, и тоже когда-нибудь уйдёт. Во всяком случае, когда она болеет, переживаю за нее, как за ребенка.
ВідповістиВидалити