в цій ніжній і безтурботній вишивці акумульовано стільки болю....,що я її нікому не віддам чи подарую.. здається , в ній вся Небесна Сотня.. Але помітила за собою- навіть в такі хвилини я МОЖУ вишивати, я МУШУ вишивати... під ниточками, під хрестиками на льоні я ніби ховаю свій боль, страх.. переживання.. заходжу в інший світ, де немає того жаху, що відбувається у нас, на сході.І мені здається, чим більше ми створимо краси, тим легше буде боротися нашим героям, бо в кожному хрестику- думка про нашу щасливу країну. І хай буде так. Слава Україні!!!
Оля, вишивай, обов'язково вишивай, і показуй красу, і, головне, не мовчи про свій біль!!!
ВідповістиВидалитиЯ зараз сижу вишиваю котика-парашутиста у захисній зелено-коричневій формі, а парашут навпаки яскравий...
ВідповістиВидалитиух ти!!! клас!!! чекаю фото!!
ВидалитиІ я так само, не можу не вишивати. Коли мені погано, коли боляче, реву і вишиваю, сльози заважають - витираю їх і продовжую. Для мене це спасіння. Звісно натхнення зараз не те, але треба вірити у краще, ми все переборемо, наша країна буде вільна і красива, бо вона найкраща в світі. І люди найкращі, хай нам усім світить сонце, хай прийде мир. Навіть важко уявити скільки ми краси на радощах створимо)
ВідповістиВидалитиОлю, просто дякую за цей пост. Розділяю кожне твоє слово.
ВідповістиВидалити